Українська

Актуально

Путешествия Григория

Путешествия Григория

БЛОГ

ИСТОЧНИК

Высокий ростом человек бодро шагал по пыльной дороге. Под ногами бубнили одиночные камни, в кронах — кургикали то кукушки, то ли маленькие ястребы. Солнце манилось и живо торопилось за путником. Катилось по тропинкам, дальше отталкивалось и спрыгивало на плетни. Из плетней – на вербы. С верб — на остроконечные тополя, выстраивавшиеся в монохромный ряд. Собака трясла след в след. На хвосте — ни одного репейника.

Далее текст на языке оригинала

Його господар, одягнений добротно, немісцево, крокував упевнено й на вигляд був як справжній аристократ. Обличчя гладеньке, свіжопоголене. Волосся чисте, ладно підстрижене. Тіло жваве, не виснажене фізичною працею.

— Хто це?

Дві жінки стовбичили коло криниці й не зводили з чужака очей. Босі, в глухих хустках та рясних широких спідницях, що ледь прикривали такі ж широкі литки.

Видео дня

— Може, це той самітник та мудрець, про якого подейкують на кожному розі?

— А куди він іде?

— Додому.

— А де його дім?

Обізнана розвела руками, ніби запрошуючи до танцю:

— Повсюди.

Її подруга зніяковіло захиталася. Мовчки набрала у відра води та рушила в напрямку хати. У грудях чомусь стало тісно, ніби сорочка зменшилась у розмірі після замочування в окропі. Мандрівник не виходив з голови. Він суттєво відрізнявся від усіх представників чоловічої статі. Від її батька, братів, дядьків. Ні тобі круглого, як паляниця, коліна, ні чорної чумацької засмаги, ні важкого втомленого погляду, яким можна прибити до землі.

Навпаки, на вигляд був вільним та щасливим. Не обтяженим жодними сумнівами й ваганнями. До нього хотілося горнутися і слухати все, що б не казав. Хай буде незрозуміло, неясно, хитромудро, аби тільки зупинився на гостину. Зручно вмостився, витягнувши довгі стрункі ноги, й зауважив: "Лід на те й родиться, аби танути". Чи геть хитросплетене: "Бери вершину — й матимеш середину".

Про мандрівника говорили всюди. На базарах, у церкві ще до початку Літургії, на мокрій чи сухій толоці. Чоловіки обговорювали неабиякий розум, здатний влучити порадою точно в ціль. Зазначали, що Біблію розповідає напам’ять, але трактує по-своєму, не так, як піп. Знає мови. І не просто церковнослов’янську чи "сумішку", а грецьку, латинську, німецьку.

Розуміється на добрій їжі та винах. У торбі — заморські окуляри, люлька з міцним тютюном та пляшка гарного вина. Живе незвичним вишуканим життям, яке не кожному під силу. Нікому не належить: ані дружині, ані безчобітним дітям, ані самому Творцеві.

Жінки не вдавалися до такого складного аналізу. Більше звертали увагу на зовнішність: уважні очі, сяйво, що сповзало з обличчя медом, добре натреновані м’язи, струнку поставу, а ще — запах… Його можна було розкласти на складові: на окраєць гречаного поля, оберемок лісових суниць та ложку полинового вермуту. Дрібку шафрану та кмин.

Щасливчики, які були знайомі особисто, помічали, що в нього граційні руки музиканта. Вузькі долоні, довгі пальці. У представниць слабкої статі відразу виникало бажання, щоб відклав гусла й зіграв на їхніх спинах чи стегнах щось із Генделя-Гайдна. Збіг коротким пасажем із шиї до плеча. Тому Григорія часто-густо зваблювали.

Запрошували до садиб, садів, маєтків. Накривали столи, діставали з печей хліби, замовляли з далеких далей токайські вина та дивний на смак сир пармезан із нотками сухого винограду. Заводили довгі звивисті розмови. Торкалися далеких та ближчих країв, моральних і фізичних задоволень. Він бесіду охоче підтримував, але рішуче відхрещувався від усього суєтного. Особливо від тілесних утіх, оскільки пізнав смак насолоди душевної. Лише раз потрапив у полон чуттєвості, але зумів себе вчасно опанувати.

Це сталося у селі Валки на Харківщині. Григорій мандрував на схід, та коли спека набрала обертів, зробив привал у знайомого. Оселився на пасіці серед гомону заклопотаних трудівниць-бджіл. Будиночки, захищені від вітру, стояли з ухилом на південь. У повітрі розливався солодкуватий присмак конюшини та іван-чаю. Обабіч — кульгаві липові ряди. Саме тут, на хуторах, він і закохався, маючи за плечима майже сорок три роки.

Олена жила по сусідству. Зрідка бачив її довгу косу, уквітчану тугими пуп’янками, та гнучку спину. За тиждень по його прибуттю навідався Оленин батько й попросив філософа давати доньці приватні уроки. Навчити її духовної поезії та співу. Григорій із радістю взявся до справи. Виявилося, що в дівчини неабиякий хист до римування та приємний голос.

Вона чисто інтонувала, робила вправні модуляції, рухаючи мелодію то вгору, то вниз. Співали дуетом охоче, і в цей час хмари призупиняли свій повсякденний плин. Зависали птахи, молекули спізнілого дощу, руді, майже іржаві, метелики. Згодом пісня переросла у схвильоване мовчання. Далі — у взаємні почуття.

Весілля вирішили відгуляти традиційно восени, після Воздвиження. Григорій прислухався до власного серця, але те щосили калатало. За тією колотнечею не можна було почути прагматичних міркувань. Та ще й осінь упала ранувато, щойно завершився Успенський піст. Умить задощило, замрячило. Земля розповзлася, наче хтось потривожив зміїне кубло.

Пріле листя плавало у глибоких калюжах і було схоже на пересмажені в духовці коржики. Журавлі поспішно відкурликали у теплі краї. Комори зачинилися. З димарів піднявся перший несміливий димок. Олена світилася від нечуваного раніше щастя. Григорій все приміряв на себе свитку нареченого, та вона добряче тисла у плечах і грудях.

Людей у церкві зібралося небагато: всі свої. Оленина мати постійно плакала, ніби помилилася дійством. Батько мав фанаберистий вигляд, адже у його доньки буде вчений муж. Півчі, наче зголоднілі, накинулися на спів. Свічки спалахнули смирним полум’ям. Вінець відчутно дряпнув чоло. Григорію постійно хотілося зупинити цю інтермедію. Попросити відстрочку, паузу, перерву. Тому, коли батюшка гарно поставленим голосом поцікавився, чи з доброї волі вступає у шлюб, відповів: "Ні".

Олена зблідла й захиталася. Її ноги враз стали ватяними. Наречений прилюдно попросив вибачення й вийшов на церковний ґанок. У спину з осудом дивилися люди. На обличчя впав жмут дощу. Чоловік, не втираючись та не зволікаючи ні секунди, вирушив у мандри.

Відтоді мандрував без спочину. Все кудись ішов, минаючи ситі та голодні села. Хутори, виселки, фільварки. Краєвиди помалу ставали безбарвними та маркітними. Неохоче гавкали собаки, хати звично топилися по-чорному, берези спали голяка. Дорога не закінчувалась. Перший сніг упав негашеним вапном. Численні спогади зібралися у двожильні кучугури.

Батьківщиною Григорія була Полтавщина. Край, де рушник "охрестили" утиральником, а помідор — баклажаном. Там за дідів-прадідів готували затірку (страва зі скачаного в дрібні кульки борошна, зварена на воді або молоці) та пекли маторжаники (різновид коржиків). Молоді дівчата носили густо вишиті сорочки, а от заміжні жінки могли вдягнути рясно розшите вбрання лише двічі на рік: на Різдво та Великдень.

Земля простягалася рівнесенько, ніби по ній добряче пройшлися качалкою для тіста. Лише де-не-де — горби-пагорби. Зорані та неорані поля, прогалини, всіляке різнотрав’я. В городах — біла, жовта, рожева бараболя. По краю — рівні станом соняшник і кукурудза. Жирна, ніби з додаванням смальцю, земля. Нею віками мандрувало сто річок, що поспішали злитися у вічній любові з широкоплечим красенем Дніпром.

Дитинство нічим не відрізнялося від дитинства інших дітей. Мати Пелагея була доброю та простою. Вишивала "білим по білому" й довго не могла мати дітей. Щоб завагітніти, позичила в багатодітної сусідки сорочку й не скидала її з тиждень. Батько, Сава Сковорода, торгував горілкою та саморобним вином. Шинкував. Молодший брат Василь знайшовся аж через одинадцять років.

Хата стояла під очеретяним дахом і мала чотири вікна. Під вікнами — пикаті жоржини, червона рута, нагідки. Трохи барвінку, який не сидів на місці, а все кудись волів дотягнутися. Стара яблуня, що вже не могла носити плоди до осені, регулярно плювалася зеленими оскомистими кулями. Двір — широкий. Колодязь-журавель — статний, за ним щовечора спочивав розпряжений віз. Глухі двері вели в холодні сіни та комору. Далі мисники, чавуни, щедра піч. Коло печі — мак, який ближче до свят просився у коржі. Коло ікон — пучки м’яти та чебрецю.

Жили, як усі. Коли гірше, коли краще. Григорій весь час наспівував, сусіди слухали, спершись на тини. Згодом батько посадив сина на віз і взяв курс до Києво-Могилянської академії. Київ вразив какофонією. В ньому вешталися роззяви та кишенькові злодії, іржали коні, рипіли колеса, свистіли нагайки, нявкали коти, гальмували черевики, змагалися між собою у красномовності глухуваті дзвонарі.

Григорій вчився недовго. Спіткнувся об богослов’я, заробив від писанини кілька мозолів і подався до капели Єлизавети співати Генделя. Жив у старому Зимовому палаці, зубрив перед сном італійську з французькою, виводив молитви на італійський манер. За два роки занудьгував: життя стало надто марудним та передбачуваним. У ньому не вистачало волі, битих шляхів, січових церков, яблуневих садів, чотиришибкових вікон, сіней та комор, вимащених коричневою глиною.

Горлиць, дятлів, жайворонків, лелек та соловʼїв. Тому звільнився з капели й поновився у Могилянці. Посидів за партою місяць-другий, та знову світами. Будапешт, Пресбург, Відень, Венеція, Флоренція. Добре, що мови знав, тому всюди почувався вільготно. Міг контактувати, слухати, заперечувати. Адже людина має невтомно шукати своє благо. Задля цього зробив зупинку в Переяславі, щоб навчити місцевих бовдурів поетики, але затримався ненадовго, бо читав предмет не так, як цього бажало духовенство.

Переяслав справив суперечливе враження. Місто було з характером, але й зі схильністю до всіляких меланхолій. На його настрій мали вплив духівництво, крамарі, старшини, а ще — буденні верби, довгошиї тополі, мілкуватий Трубіж. Надто синє небо з брижками хмар. Надміру галасливий базар, який збирався щонеділі. Вузькі заплутані вулички. Сонні присадкуваті провулки.

Колегія дихала скромністю та невигадливістю. Мала чотири класні кімнати, вестибюль, бібліотеку та келію. Рівень викладання — університетський. Навчання тривало шість років, штани протирали в ній переважно діти духовенства та дворян: усього близько ста тридцяти чоловік. Григорій Сковорода негайно взявся за створення власної методи.

Відмовився від фізичних покарань і розмовляв з учнями, як батько з рідними дітьми. Оцінював не балами, а висновками на кшалт: "вострий", "вельми вострий", "тямкий", "досить тямкий", "тупуватий", "тупий", "вельми тупий". Коли єпископ зробив кілька зауважень, Григорій розсердився й почав наполягати на своєму. От йому і вказали на двері, мовляв, "хочеш залишатися гордим — іди геть".

Філософ деякий час бідував, жив по людях, навіть повернувся на навчання до Могилянки. Та за два роки чкурнув гувернантом у родину колезького радника і депутата дворянства Переяславського повіту Степана Томари. Навчав його сина Василя, аж поки на якусь неправильну відповідь хлопчика не бовкнув: "Друже мій, так може мислити тільки свиняча голова". Челядь донесла матері, і вчителя було звільнено. Дружина Томари не могла стерпіти, що у її найкращого сина чучурячий розум.

І знову — мандри, роздуми, сумніви. Викладання у Харкові, невизначена самотність, довга дорога до Москви. У Києві Григорія спокушали постригом ченці, адже так почесно стати стовпом церкви та окрасою Господа. Григорій зауважив, що стовпів неотесаних достатньо, тому не хочеться поповнювати їхні ряди.

Філософа постійно запрошували викладати. То синтаксис, то курс грецької мови, то катехізис. Він погоджувався, але все закінчувалося однаково: конфліктом. Тому з часом облишив усі спроби вмонтуватися у цей світ і зажив власним життям. Мандрував завжди веселий та всім задоволений, бо смуток найнебезпечніший із усіх людських емоцій.

Якось до Сковороди підсів утомлений від роботи чоловік. Пожалівся, що багато працює, але не має ні статків, ні задоволення. Григорій не зволікав:

— Ким працюєш?

— Кравцем.

— А ким би хотів?

— Пекарем.

— Є таке поняття, як споріднена праця. Це коли праця не примусова, а за покликом душі. Для одного щастя — вирощувати виноград, для другого — шити запаски, для третього — ліпити горщики. Великою бідою буде обставина, коли природжений винороб візьме в руки глину та сяде за гончарний круг. Коли той, хто вміє римувати, заходиться вирощувати тютюн. Адже щасливою людину роблять не гроші й золото, а улюблена праця!

Іншим разом прискочила розлючена жінка. Горлала, бризкаючи слиною, а руками розмахувала так, як млин лопатями-крилами:

— Ну ж бо, мудрецю, і мені поясни, чому Бог такий несправедливий? Ми з сестрою — погодки, тільки в неї гарний чоловік, троє дітей, нова хата. А я стара діва, ні нареченого, ні хати, ні дітвори!

Григорій замислився:

— Думаю, справа у нерівній рівності. Уявіть собі, що Бог — це фонтан, який усім дає воду порівну, та кожен зможе взяти стільки, скільки вмістить його особистий резервуар. У одного всередині ложка, у другого — відро, у третього — діжка. Раз вам нічого не дісталося, значить, нікуди взяти цю божественну благодать. Чи то мало місця, чи той резервуар уже вщерть наповнився ненавистю та жовчю.

Жінка вилаялась, як справжній чоботар. Під час лайки одне око шуснуло до скроні, інше здійнялося вгору і сховалося у волоссі. Заюшені губи подалися навскоси.

Того серпневого дня Григорій перебував у Києві. Несподівано відчув дивний неспокій. Ніби якась потойбічна сила спроваджувала його з міста. Штурхала у спину й наполягала: "Хутчіш тікай!" Він схопив торбу й попрямував, розгублено озираючись, та коли дістався Подолу, відчув сморід. Зрозумів, що на місто йшов мор. Григорій повернувся, попередив друзів, але ті лише посміялися. Вже третього вересня Київ було зачинено для в’їзду та виїзду, а за три місяці на одному лише Подолі померло шість тисяч людей. За рік моровиця дісталася Москви.

Так і жив. Ходив світом і уважно до нього прислухався. Намагався донести, що чисте небо не боїться блискавки та грому, а з усіх втрат, утрата часу — найтяжча. Вивів власну формулу щастя. Вважав, що не той багатий, хто багато має, а той, кому вистачає. Радив тішитися малим, але прагнути до більшого. Бачити світло у всьому, навіть у пітьмі. У побуті розмовляв українською. Твори писав "сумішкою", та за життя не надрукував жодної книжки. Читав Біблію настільки часто, що до старості вивчив Святе Письмо напам’ять.

Його мандри тривали двадцять п’ять років. Зимував у монастирях, літував на пасіках, бо не мав власного будинку. Проповідував вільність від зайвих речей. Не вживав ані риби, ані м’яса. Харчувався раз на день. Спав не більше чотирьох годин. Радив із видимого пізнавати невидиме.

Пізньої осені чітко зрозумів, що час вичерпано. Кажуть, самотужки викопав могилу й утеплив її дубовим листям. Уклав реєстр своїх творів, найважливіші з яких позначив зірочками. Помився, змінив білизну, ліг і вирушив у незворотні мандри. Далеко поза межі світу, який ловив його, та не спіймав.

За вікнами марудився листопад.

За горизонтом жевріли невмирущі істини…

Материалы на этом сайте рекомендованы для общего информационного использования и не предназначены для установления диагноза или самостоятельного лечения. Медицинские эксперты Bewell гарантируют, что весь контент, который мы размещаем, публикуется и соответствует самым высоким медицинским стандартам. Наша цель – максимально качественно информировать читателей о симптомах, причинах и методах диагностики заболеваний. Призываем не заниматься самолечением, а для диагностики заболеваний и определения методов их лечения советуем обращаться к врачам.

Другие новости

Как получить хороший урожай огурцов: натуральные удобрения для рассады

Как получить хороший урожай огурцов: натуральные удобрения для рассады

Именно перед посадкой необходимо внести удобрения